Редемптористи східного, візантійського обряду Української Греко-Католицької Церкви завдячують своїм існуванням невтомному бельгійському місіонерові о. Ахілю Деляре, який 1906 року прийняв східний обряд, щоб працювати з українськими емігрантами в Канаді (після виїзду з України наприкінці ХІХ початку ХХ ст. вони довгий час не мали жодного духовного проводу).
У 1910 році митрополит Галичини Андрей Шептицький брав участь у Євхаристійному Конгресі, що відбувався в Монреалі. Митрополит використав цю нагоду, щоб здійснити першу візитацію українців Греко-Католиків у Канаді. Шептицький відвідав українські поселення, де працювали о. Деляре та його співбрати. Митрополит був вражений їхньою самопожертвою задля духовно покинутих українців у Канаді й вирішив попросити бельгійських отців розпочати
21-го серпня 1913 року до Західної України прибули о. Йозеф Схрайверс (настоятель місійної спільноти) та ще 5 отців і 1 брат. Вони поселилися у маленькому селі Уневі, за 50 км від столиці Західної України міста Львова. Митрополит Шептицький подарував їм у цьому селі свою посілість зі старим будинком, який отці перетворили у перший український монастир редемптористів.
Спочатку основним заняттям редемптористів було вивчення української мови та ментальності місцевого населення, але вже через кілька місяців о. Схрайверс, який дуже швидко опанував українську, проводив реколекції для монахинь і став їх духовним провідником.
Під час австрійсько-російської війни отці зазнали багато утисків від російських цивільних та церковних властей, які намагалися прилучити українське населення до Російського Православ'я. Редемптористи перебували в той час у дуже непевному становищі: Бельгійська провінція не мала змоги надавати допомогу, а миторополита Андрея Шептицького заарештували й заслали в Росію. Отці змогли зітхнути з полегшенням аж після того, як навесні 1915 року об'єднані Австро-Німецькі війська вигнали росіян.
Повернувшись із заслання, Митрополит доклав усіх зусиль для подальшого розвитку молодої спільноти. У 1918 році він купив для редемптористів землю й будинок у Збоїськах, а пізніше ще два будинки в Голоску (1923) та Львові (1937). Завдяки клопотанням Шептицького редемптористи отримали церкву в Тернополі, яка стала місцем численних паломництв.
На прохання владики Григорія Хомишина у 1920 році отці заснували ще один монастир у Станіславові.Спершу вони тільки обслуговували парохію, але згодом купили будинок і збудували власну каплицю в центрі міста. Цей дім став важливим осередком місійної діяльності та резиденцією Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі, яке у 1938 році налічувало близько 100000 членів.
Поле діяльності редемптористів в Україні не обмежувалося територією Галицької митрополії. 19 жовтня 1926 року отці заснували станицю в Костополі на Волині. Звідти вони рушали до різних місць Волинського краю щоб надавати вірним духовну опіку, проводити реколекції та засновувати нові парохії.У 1927 році станицю перенесли до Ковеля, після чого отці розгорнули ще активнішу діяльність на Волині, Холмщині та Поліссі. Саме у Ковельській станиці з 1931 року мав свою резиденцію владика Миколай Чарнецький, Апостольський візитатир у справах католиків Східного обряду за межами Галицької митрополії.
Бельгійські настоятелі розуміли, що для успішної місійної праці серед українського населення їм слід залучати українських священиків. У 1922 році вони відкрили "малу семінарію" (ювенат) для українських юнаків, які хотіли б в майбутньому стати редемптористськими місіонерами. Семінарію було розташовано у Збоїськах - селищі поблизу Львова, де митрополит Шептицький подарував редемптористам ще одну посілість і куди вони переїхали з Унева у 1919 році. В цей час у Збоїськах був також новіціат для тих, хто бажав стати редемптористським священиком або братом. Для продовження студій після новіціату українські редемптористи їхали за кордон, до Боплато або Лювену (Бельгія), але розробляли проект і свого власного студентату. Студентат відкрили у Збоїськах у 1934 році. У 1936 році він переїхав до монастиря св. Альфонса у Голоску Великому, що за два кілометри від Збоїськ (ця посілість - ще один щедрий дарунок Митрополита Андрея, який він зробив редемптористам у 1926 році). Там семінарія успішно діяла й розвивалася ще п'ять років - аж до початку Другої світової війни.
Внаслідок зростання кількості покликань до Чину та розширення мережі домів в Україні було створено віцепровінцію Східних редемптористів. Спочатку її називали по-різному: Русинською, Бельгійсько-Русинською, Галицькою. У 1931 році, коли за поданням настоятелів та зі згоди Конгрегації Східних Церков до спільноти редемптористів в Україні приєднали також канадські доми, постало питання про сталу назву для віцепровінції. На Генеральній Капітулі 1936 року для віцепровінції прийняли назву "Львівська".
У 1938 році - році "срібного ювілею" редемптористів в Україні - Львівська віцепровінція налічувала 6 домів, 51 отця, 20 студентів, 34 брати, 12 новиків, 2 постулянтів та 115 студентів ювенату.
У 1939 році Західну Україну окупувала Червона армія і почалися переслідування Української Греко-Католицької Церкви. Багатьох світських і церковних діячів (серед них було й чимало редемптористів) арештували й вислали до Сибіру або замордували. Семінаристи Львівської провінції ЧНІ виїхали до Тухова (Польща) і там продовжували навчання, аж поки Червона армія, відступаючи перед німецькою навалою, покинула Західну Україну в 1941 році. Хоч становище Церкви й редемптористів дещо покращилося в період німецької окупації (отцям повернули конфісковані монастирі й вони навіть знову почали проводити місії), в 1944 році, коли Червона армія повернулася, мучеництво Церкви почалося з новою силою. Комуністичні спецслужби намагалися змусити редемптористів перейти до Російської Православної Церкви, але ті твердо стояли на своєму. Як наслідок, всіх редемптористів заарештували, деяких з них кинули до в'язниці, а інших вислали до Сибіру. Там вони відбували довгі терміни ув'язнення як вороги радянської держави. Після звільнення з ув'язнення більшості з них дозволили повернутися до Західної України, але заборонили займатися будь-якою апостольською діяльністю. В роки переслідування редемптористи разом з іншим духовенством УГКЦ й далі несли людям світло Христової науки й не давали атеїстичній темряві запанувати в їх душах. Співбрати переважно жили по двоє. Вони вірно дотримувалися Уставу Згромадження й здійснювали свої духовні практики у приватних домівках. Отці невтомно й ревно працювали з вірними: організовували Богослужіння в закритих храмах, лісах та приватних каплицях. В Провінції діяла підпільна духовна семінарія, викладачами якої були отці Р. Бахталовський, П.Маїк, Є. Пелех, П. Дмуховський, В. Михайлюк та інші. Тривалий час обов'язки префекта студентів і магістра новіціату виконували о. М. Лемішка, о. Є. Смаль.о. М. Винницький. Владики М. Чарнецький, В. Величковський, Ф. Курчаба, В. Стернюк вділяли підготовленим та рекомендованим семінаристам священичі свячення.
З 1947 до 1990 року протоігуменом Львівської Провінції ЧНІ безперервно був отець (пізніше владика) Филимон Курчаба; він має великі заслуги перед Згромадженням і Церквою.
Після того, як Господь подарував українському народові свободу, Редемптористи разом з іншими монашими згромадженнями почали домагатися повернення власності, якою вони володіли до встановлення комуністичного режиму. Ці вимоги частково задовільнили: редемптористам було повернено деякі з їх домів та церков. Та все ж довелося й будувати чимало монастирів та храмів в тих місцях, де редемптористи колись були, та, на жаль, після війни все було зруйновано.
Редемптористи розуміли, що набагато важливішим за відновлення матеріальних благ Згромадження є формування нового покоління редемптористів - високоосвіченого, добре навченого і готового до самовідданої праці. Саме тому, продовжуючи майже вікову традицію, вони намагались дати добрий вишкіл молодому поколінню.
Редемптористи в Україні служать у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Кам’янці-Подільському, Ковелі, Кохавині (Львівська обл.), Новояворівську (Львівська обл.), Чернігові, Бердянську, Криму. Також українські Редемптористи служать для українців в таких країнах як: США, Канада, Португалія, Іспанія, Італія, Бельгія, Білорусія, Англія і Нова Зеландія.