Св. Герард Маєля (1726-1755)

Герард Маєля народився в 1726 році в Муро, в маленькому містечку на півдні Італії. Його матір Бенедетта показала йому велику любов Бога, любов – яка не має меж. Він почував себе щасливим, перебуваючи близько до Бога.

Коли Герарду було дванадцять років, помер його батько. Від того часу він був вимушений заробляти на сім'ю. Герард став учнем місцевого кравця, підопічний якого часто залякував і бив хлопця. Після чотирьох років навчання Герард міг би заснувати власну майстерню, але пішов на службу до місцевого єпископа Лацедонія (Lacedonia), хоча його друзі відмовляли його від цього наміру.

Перші кілька тижнів, проведених серед сердитих спалахів і нескінченних бурчань єпископа, яких не витримували попередні слуги, не впливали на Герарда і не були перешкодою для подальшої праці. На службі у єпископа Герард проявив себе майстром на всі руки, тому залишився у нього до його смерті, виконувавши усяку поручену йому роботу.

Герард вірив, що виконує волю Божу, тому приймав від Господа будь-що. Чи над ним знущалися у кравця, чи він приймав "подарунки" від єпископа – це не мало значення, бо він вбачав наслідування Христа у стражданнях.

"Його Милість бажала мені добра", – скаже він. Герард перебував годинами з Ісусом присутнім у Святій Євхаристії, як символом Господнього розп'яття і воскресіння.

У 1745 році у віці дев'ятнадцяти років він повернувся до Муро де почав працювати за своєю спеціальністю кравця. Його праця досягла успіху, але він не заробляв багато грошей. Зі всього свого надбання він відклав лише необхідне для своєї матері і сестер, а решту роздавав бідним або жертвував на Служби Божі за душі в Чистилищі. Це не було різкою зміною в житті Герарда, а навпаки – стійким зростанням в любові до Бога. Згодом, впродовж Великого Посту в 1747 році, він остаточно вирішив уподібнитися Христові настільки, наскільки це буде йому можливо. Герард накладав на себе найсуворіші покути і шукав приниження від людей, не зважав на те, що його вважали божевільним і нещасливим та кепкували з нього на вулицях.

Він хотів служити Богові цілковито, тому звернувся з проханням про прийняття до ченців-капуцинів, але йому відмовили. Коли Герардові сповнився двадцять один рік, він почав провадити життя пустельника. Він так хотів уподібнитися Христові, що використав шанс грати головну роль у виставі "Страсті Господні", яку ставили у катедрі міста Муро.

Коли Герард дізнався про Редемптористів, то звернувся до них з подібним проханням, але йому відмовили через слабкий стан його здоров'я. Та завдяки свїй наполегливості, він домігся, що його, хоч і неохоче, прийняв отець Паоло Кафаро (Paolo Cafaro), який у 1749 році відіслав його до новіціяту в Делічето (Deliceto) з письмовою рекомендацією: "Я посилаю вам брата, непридатного до ніякої роботи".

Та Герард швидко розвіяв побоювання о. Кафаро. Через свою відмінну службу як: фіртяннин, кравець і захристіянин. Герард склав свої обіти в Делічето 16 липня 1752 року. Незабаром він здобув репутацію святого, тому до нього почали зверталися люди за проводом у духовному житті. Герард з готовністю відгукувався на їх прохання і показав свій дивовижний дар – читання сердець.

Між тими, хто шанували Герарда за його святість, була преподобна Марія Целестина Кростароза (Maria Celeste Crostarosa). Багато чудес, приписаних йому, надали Герардові ім'я - Чудотворець.

Виснажений аскетизмом та туберкульозом, 16 жовтня 1755 року Герад помер у Матердоміні (Materdomini), у день і годину, які він передбачив.

29 січня 1893 року він був беатифікований Папою Левом XIII, а 11 грудня 1904 року Папа Пій Х його канонізував.

Дуже багато християн у цілому світі шанують його як особливого покровителя матерів та сімей.