Початки християнства на українських землях сягають апостольських часів. Щоправда, наше церковне життя тоді ще не набуло організованих форм, але важливе значення має літописне свідчення про євангельську місію на наших землях апостола св. Андрія „Первозванного” та його благословення Київських гір.
Наприкінці 1 ст. на Кримському півострові, в Херсонесі проповідував християнство і був замучений за віру священомученик Климент Папа Римський.
Святий Іван Золотоустий (+407) у своїх „Коментарях до Євангелія від Матея” зауважував, що „... і скіфи і савромати, ... перекладаючи Святе Письмо кожні на свою мову, філософствують про ці словеса”. Св. Єронім (+420) наголошував, що „холодна Скіфія кипить жаром віри”. Існують згадки про участь у Першому Вселенському Соборі єпископів Босфору та Корсуня.
У VII-IX ст. деякі слов’янські володарі запроваджували християнство в межах своїх володінь і тим торували шлях до загальнодержавного утвердження Христової віри. Відомою подією з цього ряду було хрещення на переломі VIII та IX століть новгородського князя Бравлина в Сурожі (сучасний Судак) в Криму.
Київський каган (князь) Аскольд вважав запровадження візантійського християнства як державної релігії за найважливіший і найперспективніший захід. У 860 р. за Константинопольського Патріарха Фотія та імператора Костянтина Багрянородного відбулося перше хрещення Русі. У 863 році була заснована Руська митрополія під проводом митрополита Михайла Сирина та шістьох єпископів. Взимку 860-861 рр. просвітитель слов’ян святий рівноапостольний Кирило (Філософ) під час своєї хозарської місії мав нагоду бачити в Херсонесі „Євангеліє та Псалтир Руськими письменами писані”.
В 954 році прийняла християнство Блаженна Ольга княгиня Київська (у святому Хрещенні названа Оленою).
У 988 році Святий рівноапостольний князь Володимир (у святому Хрещенні – Василій) запровадив християнство в його східній (візантійсько-слов'янській) традиції як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Митрополія була підпорядкованою Патріархові Константинопольському, проте, ця Церква продовжувала підтримувати зв’язки із латинським Заходом і його Патріархом - Папою Римським.
За князювання Ярослава Мудрого, в 1051 році, на митрополичий престол був поставлений руський митрополит Іларіон. В цьому ж році преподобний Антоній Печерський заснував Києво-Печерський монастир, а преподобний Теодосій, що був місцевого походження, збагатив духовне життя благодаттю монашого уставу. На цей період також припадає початок церковного почитання святих нашої землі – мучеників Бориса і Гліба (у Святому Хрещенні названих Романом і Давидом). В 1147 році митрополичу кафедру в Києві посів наступний русич – Клим Смолятич. У Х-XII століттях Київ стає одним із найбільших духовно-культурних центрів тодішнього християнського світу.
На початку ХIV століття Патріарх Константинопольський засновує Галицьку Мирополію. Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечності, київські ієрархи намагалися зберегти християнську єдність. В 1095 році було встановлено празник на честь перенесення до міста Барі в Італії чесних мощей святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця. Посланці з Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Сам київський митрополит Ісидор разом з Патріархом Константинопольським Йосифом II був одним з ініціаторів Флорентійської унії (1439).
Починаючи з початку ХIV століття на північ від Києва, у Москві, сформувався та зміцнів новий церковно-державний осередок. Московська Церква відмовилася визнати Флорентійську унію і відокремилась від давньої митрополії в Києві, проголосивши свою автокефалію (самоврядування) у 1448 році. У 1589 році Церква у Москві здобула статус патріархату. В 1458 році Митрополитом Київським і всієї Русі з благословення Папи Римського стає Йосиф Болгаринович, визнаний і Патріархом Константинопольським.
Як результат тривалого процесу унійних змагань Синод єпископів Київської митрополії під проводом Митрополита Михайла Рогози приймає рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження східної християнської Традиції і власної Церковної та етно-культурної самобутності. Таку модель Церковної єдності було утверджено на соборі 1596 року в Бересті, від якого й починається інституційне існування Греко-Католицької Церкви в Україні.