Більше ніж 280 років тому в Церкві з‘явилося нове чоловіче Згромадження – Згромадження Найсвятішого Відкупителя. На сьогодні це одне із чисельних згромаджень у Церкві. Та все це тепер, а що було тоді? Яка історія появи редемптористів? Все це можна дізнатися, прочитавши певну літературу, та “тільки прочитати” буде замало. Щоб зрозуміти цю історію, її потрібно пережити. Треба повернутися в минуле на три століття і йти слід у слід з реалізацією ще одного із незбагнених планів Божих; з подіями та особами, які спричинилися до появи редемптористів.
Оскільки все це мало місце в історії, в певному часі, то нам потрібно переглянути ту історію і побачити її такою, якою вона була. Чисельні, здавалось би, дрібниці, які будуть тут згадуватися мають неабияку вартість.
Контекст дальший
XVIII ст. це століття великих політичних змін як у Європі так і в цілому світі. Всі зміни відбувалися через радикальні і несподівані революційні заворушення. Властивою рисою тих часів була – війна, яка ділила світ між різними «великими цього світу» в дуже швидкому темпі. Також і в Церкві відбувалися «війни», а точніше між Церквою та світською владою. Тоді ж виникло масонське ложе (1717 р.), метою якого було зруйнувати церкву із середини,, а також методисти (1738 р.) які відділились від англіканської церкви і проповідували методичне дотримання релігійних приписів. Це також був час інтелектуального розвитку Європи: час Джона Лока, Вільгельма Ляйбніца, Вольтера, час вільного думання, час наукового атеїзму.
Контекст ближчий
Неаполітанське королівство. На 300.000 мешканців – тільки 50.000 працювали, а понад 20.000 були жебраками. Однак, більшість населення королівства проживала в занедбаних селах. Ось як описували селян-рільників сучасники святого Альфонса: селян трактували «вже не як людей рівних іншим людям, а як тварин, схожих на людей». Селяни жили на межі виживання, тому дуже велике їх число вдавалося в еміграцію до великих міст в пошуках праці – саме вони в XVIII ст. були найбільш опущеними людьми південної Італії.
Королівство було переповнене, духовенством. На 1739 рік в Римі ¼ мешканців були духовними особами; в королівстві на 1734 р. 120.000 людей, тобто 4% всього населення, були духовні особи. В містах релігійність була набагато більшою ніж в селах. Багато заможних людей мали навіть свого священика, який проживав разом із цими людьми в одній хаті. Найгірша ситуація була із селянами та пастухами, що власне, і надихнула Альфонса заснувати нове згромадження для того, щоб голосити Добру Новину найбільш опущеним.
Альфонс Марія де Лігуорі народився 27 вересня 1696 року в містечку Маріанелля неподалік Неаполя (Італія). Він був першою дитиною доволі великої аристократичної родини. Хлопець був надзвичайно інтелектуально обдарованим.
У домі Лігуорі початкове виховання дітей провадила мати. Щоранку всіх благословляла і веліла звертатися до Бога у молитві, а щовечора збирала навколо себе і вчила головних правд віри. Чувала, щоб надміру не були з ровесниками; щоб ласка випереджала зло і щоб діти від ранніх років ненавиділи гріх. Щотижня провадила їх до Церкви, де вони приступали до сповіді.
В 12-літньому віці Альфонс оборонив матуру (здобув середню освіту). У віці 16 років Альфонс здобув подвійний докторат із права, а у 18 років став практикуючим адвокатом. За вісім років він не програв жодної справи. Все йшло прекрасно, якраз так, як про це мріяв батько Альфонса: суди були для юнака його життям, а він - гордістю й захопленням суддів. Але якось він взявся за майнову справу між двома графами, де йшлося про велику суму грошей, і внаслідок корумпованості суду, програв цю справу. Всі мрії Альфонса вмить розвіялися.
Ось що Св. Альфонс написав після цієї події:
Даруй мені все, що можеш, світе, Лише мого серця тобі не діткнути, А своїх скарбів, незлічені тонни, Жертвуй тому, хто за ними гонить. Заможні поваги мене не сягають, Й розкоші земнії мене не втішають, Іншого Добра душа ось коштує, В ньому моє щастя навіки панує!
Саме тоді трапилося дивне явище: Альфонс побачив раптово дивне світло, все затремтіло, а в серці почув виразний голос: "Покинь світ і віддайся Мені!" А коли виходив з лікарні, де постійно відвідував як бідних, так і хворих людей, почув знову: "Покинь світ і віддайся Мені!". - “Мій Боже, - сказав з плачем, - так довго я опирався Твоїй ласці. Тепер зі мною вчини все, що хочеш”.
Пішов дорогою до Церкви, припав до стіп Божої Матері, молився, після чого поклав свою шпагу у стіп Пречистої і Дитятка Ісуса. День 29 серпня 1723 року стався для нього "днем навернення".
Висвятившись на священика 1726 року, Альфонс вирішив присвятити своє служіння передусім низам неапольського суспільства - людям, які опинилися на маргінесі як соціального, так і церковного життя. Саме задля них він організував так звані "вечірні каплиці". У 1732 році Альфонс залучив до євангелізації найбільш покинутих людей групу священиків. Так постали Редемптористи 9 листопада 1732 року. Наше згромадження бере своє ім’я від Христа – Відкупителя, тому що саме в латинській мові Redemptor означає Відкупитель, Ізбавитель, Спаситель. І тому девізом нашого Згромадження є слова, взяті із Псалма 129-го, 7-ий вірш: «Велике у Нього Відкуплення».
Редемптористи носять чорний габіт з білий коміром. На грудях – хрестик. На поясі – велика вервиця, складена буквою М, що символізує особливу набожність до Марії - Матері Божої. Вервиця від самих початків займає особливе місце в місії Редемптористів. Навіть під час облечин (коли дають монарший одяг) настоятель говорить до кандидата в монастир такі слова: «Прийми брате меч духовний».
Редемптористи складають три обіти: чистоти, убожества і послуху. В чистоті даємо приклад світові стану дівицтва – безженства. В убожестві ми уподібнюємося до Христа, який все віддав, і став убогим. В послусі ми стаємо тими непотрібними слугами, які все зробили, що могли зробити. Є також неписаний четвертий обіт, який ми складаємо додаючи до трьох вище названих – це витримати в Згромадженні аж до смерті.
Редемптористи на сьогоднішній день знаходяться на п’яти континентах світу, служать в семи обрядах в 77-ми країнах світу.